Незвичні звичаї українського подружжя

Ви чули про щорічні ярмарки на дівчат; про ідентифікацію жінки "не людиною", можливість дружини отримати право голосу на громадських зборах, забравши його у свого ж чоловіка ...? Минуле повсякдення українців рясніє всякими диковинками й цікавинками. Про деякі з тих, що побутували у подружньому житті українців, читайте тут.

Наприкінці ХVІ ст. серед українців побутував так званий "заговор малолітніх". Згідно з ним, батьки неповнолітніх дітей домовлялися про їхнє майбутнє одруження. Угода передбачала й розмір посагу/віна, а порушення її супроводжувалося значною матеріальною компенсацією.
 
Ще у ХVІІІ ст. чоловіків вважали відповідальними за поведінку своїх дружин, тому за порушення останніх карали саме їх (чоловіків).
 
На бойківсько-гуцульському пограниччі та серед українців Закарпаття вкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. спостерігався звичай проведення щорічних весняних ярмарків на дівчат. Суть його полягала у тому, що дівчата, разом з матерями, і хлопці шлюбного віку сходились на ярмарок. Перші причепурювалися якнайкраще і ставали рядами, а парубки ходили, зупинялись біля тієї, що сподобалась та заводили розмову, виходячи з гурту. Частіше всього такі розмови завершувались вінчанням. При цьому парубки дуже часто були немісцеві.
   
У бойків і гуцулів жінку не вважали рівноцінною чоловікові: вона повинна була йти чи їхати на возі позаду нього; йти пішки, коли чоловік їхав збоку на коні; тягар частіше всього несла жінка. Й досі де-не-де на Бойківщині можна зустріти наступну ідентифікацію: коли питають про стать дітей, то кажуть: "дівка чи дитина"; коли говорять про дорослих, то – "жінка чи людина".
 
На рубежі ХІХ-ХХ ст. дівчата Полтавщини та Чернігівщини мали юридичне право самі обирати чоловіка, без тиску батьків: вони могли звертатись до суду за дозволом на укладення шлюбу.
 
Не зважаючи на становище жінки у сім’ї, вона завжди мала частину майна, яке належало виключно їй. Це була материзна – її весільний посаг, що міг включати не тільки "скриню" (одяг, рушники, хустки тощо), а й худобу та ґрунт.

 
Частіше всього українська жінка переходила жити в дім до чоловіка.
 
Через постійне народження дітей, важку фізичну працю, уже в 30-35 років жінки виглядали старими, буквально "чорніли".
 
Суспільство ХІХ – поч. ХХ ст. не засуджувало "повсякденне "обґрунтоване" насильство чоловіка над жінкою".
 
Бували випадки, коли громада передавала право участі у сільських зборах дружині, виявляючи таким чином зневагу до чоловіка-пияка чи марнотратника.
 
Позашлюбні стосунки чоловіка не були чимось надзвичайним. Натомість позашлюбні стосунки жінки одразу ж засуджувались. Проте й вони зустрічались, зокрема, на Наддніпрянщині наприкінці 1920-х рр. такі стосунки мали 7,8% селянок.

Джерело:

Кісь О. Подружні стосунки в українській селянській родині кінця ХІХ – початку ХХ століття // Українські жінки в горнилі модернізації. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. С. 5-31.
Обкладинка: http://pro1ukrain.blogspot.com/2012/10/xix-xx.html